НОВА ЕРА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ: ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ ТА ЗМІНА ПАРАДИГМИ

Тетяна Унковська, директор Експертно-аналітичного Центру «Оптіма», доктор економічних наук

«Парадигму потрібно розглядати не просто як нову теорію,
а як цілий світогляд, систему цінностей і спосіб мислення»
Томас Кун

Сьогодні міжнародні експертні кола – академічні вчені, аналітики, практики макрорегулювання – знаходяться у пошуку відповідей на надзвичайно складні питання глобальних фінансів і монетарної політики центральних банків щодо оптимальних стратегій виходу з режимів кількісного пом’якшення і запобігання ризиків розгортання другої хвилі глобальної кризи.

Разом з тим, у відкритій та вразливій до глобальних впливів економіці України набули небезпечного розвитку внутрішні економічні та монетарні дисбаланси, які потребують системного вирішення з врахуванням світового досвіду і потреб у активізації євроінтеграційних процесів.

Метою статті є дослідження тектонічних зрушень у монетарній політиці центральних банків розвинених країн, окреслення новітніх ідей європейських експертів та пропозиції щодо оновлення підходів до стратегії монетарної політики в Україні.

Глобальна фінансова криза 2008 року та подальша Велика депресія у розвинених країнах стали потужним ударом по ортодоксальним макроекономічним догмам Вашингтонського консенсусу, канонічним стандартам щодо ролі фінансової системи і монетарної політики для розвитку економіки.

Традиційна парадигма монетарної політики побудована на поглядах, які набули характеру постулатів і не підлягали сумнівам: головною і практично єдиною метою центрального банку є забезпечення цінової стабільності (наприклад, для країн ЄС це 2%-й рівень гармонізованого індексу споживчих цін у середньостроковій перспективі – HICP), а базовою умовою його успіху є незалежність від інших органів макрорегулювання. У межах такої парадигми вважалось, що фінансові ринки мають внутрішні стабілізатори, і тому фінансова стабільність повинна забезпечуватись тільки через мікропруденційні заходи (банківське регулювання і нагляд). Стійкість економічного зростання була поза периметром пильної уваги центральних банків (виключенням є ФРС, до мандату якої відноситься також сприяння високої зайнятості). Мантрою традиційного європейського центрального банкінгу було твердження: «Максимум користі, що може зробити центральний банк для економічного зростання, це забезпечити низький рівень інфляції».

Глобальна криза довела помилковість цих «постулатів» і переконала у вагомості поглядів Джона Кейнса, Хаймана Мінскі, Адаіра Тернера, Чарльза Віплоша та багатьох інших відомих економістів, щодо внутрішньої нестабільності фінансових ринків, а отже існуванні парадоксів між результатами монетарної політики і логікою базової парадигми:
• фінансові ринки мають внутрішні (або ендогенні) механізми дестабілізації, які потребують пильної уваги центральних банків і необхідних заходів з боку монетарної політики і макропруденційного регулювання; якщо кризові явища вже виникли на фінансових ринках, то вони руйнують трансмісійний механізм монетарної політики і блокують її ефективний вплив на ціни і економіку в цілому;
• фінансова криза потребує від центрального банку виконання функції кредитора останньої інстанції, що розмиває межу між монетарними та фіскальними заходами, провокує моральні ризики суб’єктів ринку (moral hazard risks) та підриває незалежність центрального банку;
• фінансовий колапс викликає потужні економічні шоки та провокує економічну рецесію, а тому арсенал центрального банку не повинен бути занадто вузьким і спрямованим тільки на цінову стабільність.

У гострих міжнародних дискусіях, які розгорнулись з 2008 року, почали домінувати думки про те, що криза зруйнувала репутацію інфляційного таргетування як чудодійного рецепту, згідно з яким повинні діяти центральні банки. Лауреат Нобелівської премії Джозеф Стігліц опублікував статтю «Провал інфляційного таргетування», в якій назвав цей режим «грубим рецептом (crude recipe), під яким немає достатнього теоретичного обґрунтування та емпіричних доказів». Він не радив (особливо країнам, що розвиваються) застосовувати цей режим у спрощеному виконанні – підвищувати процентну ставку центрального банку у ситуації зростання інфляції безвідносно до причин цього зростання і без глибокого розуміння природи інфляції, що є в країні.

Екс-Голова Банку Англії Мервін Кінг називав тих центральних банкірів, які анонсували турботу виключно про досягнення інфляційного таргету і необережно використовували підвищення процентних ставок, «інфляційними безумцями».

З початку кризи сотні міжнародних дискусій, конференцій і публікацій були присвячені гострим проблемам режиму інфляційного таргетування, та застереженням для центральних банків щодо:
- протирічь між ціновою і фінансовою стабільністю та нечутливістю інфляційного таргетування до циклів цін на фінансові активи та нерухомість (assets prices booms and busts), які призвели до кризи;
- особливої небезпеки цього режиму у примітивному виконанні для країн із структурними проблемами і стагфляцією (коли одночасно відбуваються зростання інфляції та падіння або стагнація економіки);
- ризиків його застосування без комплексного підходу щодо мінімізації системних ризиків, зокрема, валютних шоків для економіки. Президент ЄЦБ Маріо Драгі зробив чітку заяву: «Знаходячись у межах мандату ЄЦБ ми зробимо все, що тільки необхідне і можливе для того, щоб врятувати євро».

Відповідь центральних банків на «фінансове цунамі»

Внаслідок того, що після колапсу Lehman Brothers і початку глобального «фінансового цунамі» центральні банки виявились на «передовій лінії оборони», вони досить швидко еволюціонували і на рівні теорії (через відмову від традиційної парадигми монетарної політики), і на рівні практики – через запровадження невластивих для традиційного центрального банкінгу монетарних операцій (unconventional monetary policy), зокрема агресивного кількісного пом’якшення (QE). Центральний банк Японії запровадив його поглиблену форму – кількісне і якісне пом’якшення (QQE).

Комплексні заходи захисту від розгортання повномасштабного системного колапсу проводилась за трьома напрямками через:
- швидку еволюцію і формування нової парадигми монетарної політики та управління системними фінансовими ризиками;
- розширення цілей центральних банків і пошуку шляхів оптимальної фіскально – монетарної координації;
- розвиток монетарного інструментарію і операційні нововведення.

Що це означає в деталях і у яких напрямках відбувається формування нової парадигми монетарної політики читайте у статті д.е.н. Унковської Т.Є. за посиланням:

userfiles/Нова ера монетарної політики.pdf

Стаття опублікована 14 березня 2019 року у збірці досліджень, що видана Центром Разумкова:

razumkov.org.ua/uploads/article/2019_Monetary_Stimuls_in_CEE_For_Ukraine.pdf

НОВА ЕРА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ: ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ ТА ЗМІНА ПАРАДИГМИ
© Оптіма. Експертно-аналітичний центр. При використанні матеріалів Експертно-аналітичного Центру "Оптіма", посилання на цей сайт обов'язкове
Створення сайту -WebLux

Запит на консультації