Дослідження для розробки Нового економічного курсу України

Науковці і експерти Центру проводять наукові і аналітичні дослідження, які стануть основою для розробки Стратегічної программи Нового економічного курсу "Інноваційний розвиток України".

Зазначена Стратегічна програма буде вміщувати діагностику стану і системних проблем економіки та її ключових галузей; стратегічне бачення цільового стану національної економіки та її складових; а також реалістичну стратегію переходу до якісно нової економічної моделі розвитку України. Розробка такого інтелектуального продукту силами вітчизняних фахівців, які виходять з інтересів національної економіки, є сьогодні нагальною необхідністю. Це важливо не тільки для розуміння шляхів майбутнього розвитку економіки в довгостроковому аспекті, а й гострою поточною потребою щодо визначення оптимальних шляхів подолання економічної стагнації і переходу від моделі сировинного придатку глобальних ринків до високотехнологічного розвитку. В процесі реалізації проекту будуть публікуватись певні частини досліджень, проводитись публічні дискусії, семінари і стратегічні сесії.   

Сьогодні і для органів державної влади, і для суспільства в цілому важливо розуміти всю гостроту кризового соціально-економічного стану та необхідність Нового економічного курсу для України

Протягом останніх трьох років економіка України знаходиться у стані глибокої системної кризи, яка призвела до різкого зниження рівня життя населення, загострення ризиків соціально-політичних потрясінь та загроз для існування держави.
На кінець 2016 р. ВВП впав до 93,1 млрд. дол (у порівнянні з 183 млрд. дол. у 2013 р.), а його зростання у 2017 р. на 2%, по суті, є консервацією на дні економічного падіння.
Національна валюта девальвувала втричі, інфляція сягала рівня галопуючої: індекс споживчих цін (ІСЦ) у квітні 2015 р. становив 60,1% у річному вимірі, а на кінець 2015 року 43,3%. У січні 2017 року індекс цін виробників досяг 35,7 %, що становило загрозу галопуючого зростання споживчих цін. Навіть офіційна статистика щодо рівня ІСЦ (16,2% у серпні 2017 р.) демонструє посилення інфляційних процесів, продовження знецінення національних грошей і неспроможність діючої політики макрорегулювання (включаючи монетарне, валютне, банківське регулювання, а також фінансову і економічну політику) знайти правильні механізми координації і подолати економічну кризу.
Національний дохід на душу населення впав до 2,6 тис. дол., за цим показником згідно до рейтингу Світового Банку Україна у 2015 році опинилась на 156-му місці в світі (у порівнянні із 136-м у 2013 р.) і виявилась біднішою ніж Болівія, Марокко та Нігерія та майже на рівні Гондурасу (2,3 тис. дол). Більш ніж третину банківської системи (виключно українського походження) ліквідовано у непрозорий спосіб і без достатніх обґрунтувань, чим нанесено багатомільярдних збитків вкладникам (населенню і бізнесу) та державі в цілому.

Таке масштабне економічне падіння разом із валютною, банківською кризою і галопуючою інфляцією були викликані трьома групами факторів:

1) довгостроковими стратегічними системними прорахунками, які призвели до формування відсталої та вразливої до криз моделі сировинної економіки з кланово-олігархічним укладом та високим рівнем монополізації, за якою розвивається країна протягом останніх 26 років.

За цей період Україна пройшла руйнівний шлях деіндустріалізації (частка промисловості у ВВП впала із 45% у 1990 р. до 26% у 2015 р.), втрати десятої частини населення (від 52 млн. чол. у 1990 р. до 42 млн. чол. у 2015 р.) та перетворення у сировинний придаток глобальних ринків (у структурі експорту, який складає 53% ВВП, частина високотехнологічної продукції становить лише 7%). Рейтинг глобальної конкурентоздатності України у 2016 – 17 роках є надзвичайно низьким – 85 місце за індексом GCI – Global Competitiveness Index 2016 – 17 (він знизився на 6 пунктів з минулорічного рівня 79 – GCI 2015-16).

2) форс-мажорними внутрішніми соціально-політичними факторами та зовнішньою воєнно-політичною агресією.

3) системними помилками протягом останніх трьох років у сфері грошово-кредитної політики, валютного і банківського регулювання, економічної і фінансової політики.

Дію всіх трьох груп факторів загострює інституційна криза і масштабна системна корупція на політичному і економічному полі та рейдерські переділи власності. Ця криза руйнує не тільки довіру до влади та внутрішній потенціал економічного розвитку країни, а й її міжнародний авторитет і можливості зовнішньої політичної та економічної підтримки. Державні облігації розміщуються на зовнішніх ринках за надмірно високими ставками, що створює додаткові ризики для державного бюджету. 

Зовнішні глобальні виклики, які необхідно врахувати при розробці Нового економічного курсу.

Сьогодні у світовій фінансовій системі та на глобальних товарних ринках відбуваються кардинальні зміни, які викликані, з одного боку, наслідками світової фінансової кризи, а з іншого, – процесами активного розгортання 4-ої промислової революції. Відбуваються зміни світової фінансової архітектури, доктрин монетарного, фінансового і економічного регулювання, технологічного укладу виробництва та глобальних моделей транснаціонального бізнесу.
Якщо Україна у відповідь на ці виклики не зможе терміново перебудувати процеси державного управління, зокрема економічну і монетарну політику для надання потужних стимулюючих імпульсів розвитку високотехнологічного виробництва, яке є основою глобальної конкурентоздатності і підвищення добробуту громадян, то вона буде приречена на існування у колоніальному статусі відсталої бідної країни – сировинного придатку глобальних ринків, та перетворення у націю емігрантів.
Для недопущення такого руйнівного сценарію необхідна кардинальна та системна зміна економічної, фінансової, грошово-кредитної політики країни, валютного і банківського регулювання – тобто запровадження Нового економічного курсу «Високотехнологічна індустріалізація 4.0»

Фундаментальна стратегічна мета і ключові завдання
Нового економічного курсу

Фундаментальна стратегічна мета Нового економічного курсу України – це принципова зміна моделі економічного розвитку з малої сировинної економіки з дешевою робочою силою і кланово-олігархічним устроєм на розвинену високотехнологічну економіку знань, яка займатиме високі позиції на шкалі глобальної конкурентоспроможності.  

Така цільова модель економічного розвитку є фундаментальною основою для

  • прискореного стійкого економічного зростання, високого рівня зайнятості і подолання бідності;
  • позбавлення від критичної зовнішньої заборгованості і зовнішнього управління;
  • стійкої довгострокової стабільності національних грошей;
  • побудови численного і потужного середнього класу, як суб`єкта демократичного розвитку суспільства і створення цивілізованих інститутів ринкової економіки. Це сприятиме створенню умов для повноцінній реалізації інтелектуального і соціального потенціалу українських громадян у своїй країні і знизить мотивацію до масової еміграції, що відбувається зараз;
  • досягнення високого рівня добробуту нації в цілому.

Досягнення стратегічної мети передбачає реалізацію наступних ключових завдань тактичного і стратегічного характеру:

1. Стратегічним ресурсом країн в епоху Індустріалізації 4.0 є інтелектуальний капітал та контроль над технологіями. Необхідно кардинально змінити існуючу «політику руйнування інтелектуальних ресурсів і розвитку науки» на всебічну підтримку і розвиток інтелектуального капіталу, наукових досліджень, розробок і впровадження нових технологій. Стратегія виконання цього завдання, яка повинна містити системні заходи і механізми їх реалізації, повинна бути представлена у “Національній програмі відродження і розвитку інтелектуального та технологічного капіталу України”

2. Подолання бідності населення через здійснення системних антикризових заходів, зниження необґрунтовано підвищених тарифів і адміністративних цін; створення робочих місць і збільшення зайнятості; стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу; підвищення платоспроможності населення і відродження внутрішнього ринку вітчизняних товарів, що сприятиме імпортозаміщенню, а отже стабілізації валютного курсу та зниженню інфляції; система заходів і механізмів їх реалізації повинна бути представленою у «Національній програмі створення робочих місць і подолання бідності»

3. Кардинальне покращення бізнес-клімату і подолання інституційної корупційної кризи через комплекс дій і законодавчих змін, що унеможливлять використання державної влади для корупції і досягнення державними особами своїх бізнес-цілей, забезпечать чітке розмежування державної влади і бізнесу; необхідна система дій і механізмів їх реалізації повинна бути представлена у «Національній програмі покращення бізнес-клімату, антикорупційної політики, розділення державної влади і бізнесу»

4. Запровадження ефективної промислової політики і кластерної стратегії держави для стимулювання виробництва і експорту товарів з високою доданою вартістю, імпортозаміщення і насичення внутрішнього ринку якісними вітчизняними товарами, розвитку високотехнологічної промисловості та сфери послуг повинні знайти відображення у документі «Кластерна стратегія і промислова політика держави»

5. Реформа енергетичного сектору економіки;

6. Реформа НБУ з метою забезпечення його прозорості і підзвітності суспільству, підвищення професійного рівня грошово-кредитної політики, валютного і банківського регулювання для забезпечення внутрішньої стабільності національної валюти (стабільність внутрішніх цін), її зовнішньої стабільності (стабільність валютного курсу) та сприяння економічному зростанню і зайнятості;

7. Підвищення довіри українського суспільства до влади та регуляторних органів і стимулювання повернення фінансових ресурсів українських громадян у вітчизняну економіку, а українських фахівців на батьківщину;

8. Розбудова стабільної, конкурентної, диверсифікованої (за розмірами, спеціалізацією та бізнес-моделями банків) банківської системи, спрямованої на короткострокове і довгострокове кредитування реального сектору, зокрема високотехнологічної промисловості;

9. Розвиток фондового ринку та небанківських фінансових інститутів, зокрема ефективного страхового ринку та ринку недержавних пенсійних фондів;

10. Створення національної системи венчурного фінансування технологічного підприємництва та інновацій;

Впливові глобальні тренди, які необхідно враховувати для досягнення стратегічної мети

Наслідки глобальної фінансової кризи та зміна технологічного укладу через розгортання четвертої промислової революції визначили головні глобальні тренди, які набувають інтенсивного розвитку. Саме вони визначатимуть позицію країн на шкалі глобальної конкурентоздатності. До трендів, що є важливими для України, відносяться наступні.

1. Стриманий світовий попит на традиційні для України експортні промислові товари з невисокою доданою вартістю визначатиме високу волатильність їх цін, а значить, підвищену вразливість вітчизняної економіки до криз платіжного балансу у випадку збереження існуючої моделі сировинної економіки. Це обумовлює необхідність термінової зміни в Україні економічної, монетарної і фінансової політики і запровадження Нового економічного курсу.

2. Набуватимуть силу глобальні тенденції до зміни енергетичної парадигми – викопне паливо буде поступово заміщуватися джерелами енергії, що поновлюються; у 2016 році у США число робочих місць у відновлюваній енергетиці перевищило штат працівників, зайнятих у нафтовидобутку; у ЄС 90% енергії всіх нових електростанцій поступає з джерел, що поновлюються.

3. Відбуваються зміни технологічного укладу із субтрактивного виробництва на адитивні технології на базі машин «швидкого прототипування» та комп’ютерного моделювання (3–D друк), які забезпечують 90% економії енергії та ресурсів у порівнянні із субтрактивним. За експертними прогнозами 3–D друк до 2040 року стане основним напрямком виробництва для багатьох галузей – від медичного обладнання до будівництва і літакобудування. Країни, які контролюватимуть технологію, розробку та виробництво 3-D – принтерів, або постачатимуть для нього ключові елементи, вже в найближчий час набудуть принципово важливих глобальних конкурентних переваг.

4. Набувають силу кардинальні зміни у виробництві на основі розробок у сфері матеріалознавства та нанотехнологій: зростає використання інноваційних матеріалів (зокрема графену) у виробництві, які замінять класичні матеріали (чорний метал, алюміній та ін.); за оцінками Наукового фонду США до 2020 року світова торгівля продукцією, виробленою на базі нанотехнологій, може перевищити 5 трлн. дол.; в Україні є перспективні розробки в цій сфері, які потребують державної підтримки і запровадження, що може дати мультиплікативний ефект для вітчизняного високотехнологічного виробництва.
Відомий в світі експерт українського походження Юрій Гогоці у сфері матеріалознавства, випускник КПІ та Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАНУ, голова та засновник Інституту Наноматеріалів Університету Дрекселя в США, філадельфійської компанії γ-Carbon, що виробляє вуглецеві нанотрубки, засвідчив, що створено «виробництво в атомному масштабі по індивідуальному замовленню», що відкриє нову еру в Зеленій економіці, енергетиці та інших галузях виробництва)

5. Відбувається значне посилення ролі комп’ютерних технологій, автоматизації, роботизації, виробничих систем із використанням штучного інтелекту навіть до повної заміни ними людини у виробництві; топ-100 глобальних компаній-інноваторів збільшили витрати на дослідження та розробки (R&D) у цих сферах до 227 млрд. дол. у 2015 році і отримали дохід більше 4 трлн. дол.

6. Набуває принципових змін домінуюча конкурентна стратегія транснаціональних корпорацій, побудована на бізнес-моделі управління «глобальними ланцюгами створення вартості» (Global – Value – Chains, Supply – Chain – Management). Принцип розміщення виробництва у країнах із дешевою робочою силою змінюється на принцип розміщення складного і точного виробництва нового технологічного укладу ближче до ринків висококваліфікованого персоналу та споживання продукції, тобто у розвинених країнах. Це означає, що західні країни повертають «додому» свої виробництва, замінюючи промисловий аутсорсінг на інсорсінг та проводять нову національну індустріалізацію 4.0.

7. Зростає значення та вплив науково-промислових кластерів, які є «технологічними ядрами» або «точками зростання» економік успішних країн, тобто концентрації наукових центрів, дослідницьких лабораторій, технологічних компаній глобального та місцевого масштабів, супутніх виробництв і послуг, інститутів венчурного фінансування. Головною рисою такої екосистеми науково-промислових кластерів є концентрація ідей і компетенцій високого рівня в одній географічній зоні навколо академічного закладу; міждисциплінарний та кросс-галузевий характер співробітництва; відкритість до глобальних інформаційних і матеріальних потоків та простота відкриття і ведення бізнесу. Домінуючою тенденцією стають великі обсяги інвестицій для розвитку кластерів з боку державних фондів і приватних ініціатив.

8. Набуває сили глобальний тренд переходу до п’ятого етапу розвитку виробництва – масової персоналізації. Це означає, що світове виробництво пройшло чотири етапи розвитку щодо вибору позиції на шкалі «індивідуальний підхід – стандартизація» та «обсяг випуску» і переходить до п’ятого етапу (рис. 1). Тобто зміна технологічного укладу у процесі четвертої промислової революції і можливості комп’ютерного проектування та 3D-друку призвели до посилення тенденції масового виробництва з врахуванням індивідуальних вимог споживачів, що стане визначальним для зростання глобальної конкурентоспроможності виробників.

9. Напрямки розвитку, що у найближчому майбутньому визначатимуть глобальну конкурентоспроможність країн: біотехнології і медицина; матеріалознавство і нанотехнології; нові технології в управлінні рухом (автомобільна, авіаційна, аерокосмічна промисловості); електроніка; інформаційні технології і комп’ютерне проектування, автоматизація, роботизація і використання штучного інтелекту; 3-D друк; альтернативна енергетика та інші.

10. Процеси високотехнологічного розвитку та зміни технологічного укладу відбуваються на фоні посилення ролі держави і вдосконалення її функцій для національного виробника – активної промислової і кластерної стратегії, захисту національних технологій і розвитку інтелектуального капіталу, зміни парадигми монетарної і фінансової політики, оптимального поєднання державного регулювання і підвищення ефективності ринків.

Такі глобальні тенденції і розуміння стартових умов, що існують сьогодні в економіці України, визначають необхідність переходу до наступних концептуальних принципів розробки і запровадження Нового економічного курсу.

Концептуальні принципи для розробки Нового економічного курсу України.
 

Ліберальна доктрина, яка домінувала у розвинених країнах і вважалась взірцем для країн, що розвиваються, на сучасному етапі втратила свій авторитет внаслідок глобальної фінансово-економічної кризи, що розпочалась у 2008 році. Численні дослідження, визнані на міжнародному рівні, довели, що ринкам властива внутрішня нестабільність, яка призводить суспільство до економічних і соціальних катастроф.

Особливо гостро це питання стоїть у випадках, коли держава нездатна запобігти

1) існуванню високого ступеня монополізації ринків;

2) інформаційній асиметрії серед учасників ринків (тобто непрозорості і недоступності інформації);

3) руйнівному впливу екстерналій (у випадку України це корупція; лобіювання законів під приватні інтереси; помилки регулювання, що викривлюють ринок, та ін.).

У бідній відсталій країні із слабкими інститутами, якою зараз є Україна, застосування радикально ліберальної доктрини може призвести до катастрофічних наслідків . Окрім того, якщо головною метою є структурна перебудова економіки, тобто перехід від сировинної моделі до високотехнологічного розвитку, то ринкові стимули отримання короткострокових максимальних прибутків будуть недостатніми для досягнення головної мети. Необхідним є оптимальна участь держави, яка поряд із сприятливим бізнес-кліматом повинна створювати додаткові довгострокові стимули для участі бізнесу у структурній перебудові. Такі стратегії використовували, зокрема, США, Великобританія. Німеччина, Канада, Сінгапур, Китай, Індія, та інші країни, що швидко розвивалися.

Інша крайність – надмірна державна зарегульованість, регламентація і блокування ефективної роботи ринків через адміністративне втручання. Обидві крайності – радикально ліберальна доктрина та радикальне державне адміністративне втручання – є неприйнятними для України.

Тобто, головним концептуальним принципом Нового економічного курсу повинен бути принцип оптимального поєднання ринкових сил та державного регулювання.

Цей оптимум визначається з позицій вирішення багатокритеріальної задачи максимально можливого зростання глобальної конкурентоспроможності країни і добробуту всього суспільства через розбудову інноваційної промисловості і АПК, зростання високотехнологічного експорту у поєднанні з потужним розвитком внутрішнього ринку і фінансової системи.  

Еволюція економічного розвитку повинна відбуватися відповідно до послідовних етапів:

1-й етап - держава створює систему стимулів розвитку індустріалізації 4.0, стає каталізатором розвитку національних точок зростання, технологічного підприємництва та інноваційних кластерів і повноцінного конкурентного доступу національних виробників до внутрішніх ринків через демонополізацію економіки

2-й етап - системні точки високотехнологічного зростання та інноваційне технологічне підприємництво створюють самоприскорювальний розвиток високотехнологічного експорту і мультиплікатори для зростання економіки, збільшення потужності середнього класу, зростання доходів суспільства і розвитку внутрішнього ринку. В цих умовах розвиваються подальші можливості для лібералізації економіки і повноцінної участі всього суспільства у конкурентній ринковій економіці.

Цей принцип відображується у доктрині еволюційного переходу до соціальної ринкової економіки і високотехнологічного індустріального капіталізму 

Основи цієї доктрини обґрунтовані видатними теоретиками і практиками сфери соціальної ринкової економіки Людвигом Ерхардом, інноваційного високотехнологічного розвитку країн Йозефом Шумпетером, Джоном Керрі, Олександром Гамільтоном, Антоніо Сьєрра, Лі Куаном Ю, Еріком Райнертом, Крістофером Фріменом, Карлотой Перес та іншими.
Ця доктрина є основою запуску механізму самоприскорювального економічного зростання і переходу країни від бідності та відсталості до стану розвиненої високотехнологічної економіки – експортера конкурентоспроможних товарів з високою доданою вартістю.
Через ефекти мультиплікації зростання заробітних плат працівників і прибутків підприємців у високотехнологічних галузях поступово розповсюджуватимуться на всю економіку. Це стимулює безінфляційне зростання доходів зайнятого населення і стійке зростання добробуту всього суспільства.
По мірі розвитку промисловості, зростання середнього класу та розбудови інститутів сильної правової держави і забезпечення прав власності, відбуватиметься поступова, еволюційна лібералізація економіки.

Базовими умовами втілення цієї доктрини є:

1. розбудова інститутів сильної правової держави, надійне забезпечення прав власності і кардинальне покращення бізнес-клімату;

2. поступове і виважене обмеження експорту сировини і стимулювання переробки сировини національними виробниками;

3. активна промислова політика і кластерна стратегія для розвитку виробництва товарів з високою доданою вартістю, технологічного підприємництва і інтенсивного заміщення експорту сировини експортом товарів з високим рівнем переробки;

4. стимулювання диверсифікації розвитку виробництв із високою доданою вартістю (це створює мультиплікативні ефекти, що прискорюють економічне зростання, зокрема вибухове зростання кількості робочих місць), розвиток внутрішнього ринку;

5. підтримання ефекту синергізму із слабкими економіками: імпорт сировини з цих економік і поставка за експортом на ці ринки товарів з високою доданою вартістю.

Фактори глобальної конкурентоспроможності і загрози для розвитку економіки України

Рівень глобальної конкурентоспроможності України

Згідно з методологією Світового банку, глобальна конкурентоспроможність країни визначається трьома основними сферами та дванадцятьма підсистемами (опорами, 12 pillars) в межах цих сфер (рис. 3):
1. Базові умови: розвиток інститутів, розвиток інфраструктури, сприятливі макроекономічні умови, високий рівень охорони здоров’я і початкової освіти.
2. Умови посилення ефективності економіки: рівень вищої освіти та підвищення кваліфікації; ефективність ринку товарів; ефективність ринку труда; ефективність фінансового ринку; технологічна підготовленість економіки; розмір ринку.
3. Інновації та рівень доданої вартості у бізнесі: розвиток інновацій, рівень доданої вартості у національному виробництві

Кількісні оцінки глобальної конкурентоспроможності України за всіма основними сферами та наведені на рис. 4. за посиланням 

userfiles/Глобальна конкурентоспроможність України.pdf

Загрози для розвитку економіки і підвищення її глобальної конкурентоспроможності

За оцінками Світового банку найбільшими загрозами для глобальної конкурентоспроможності України у 2016-2017 рр. є:
1. Загрози з боку базових умов функціонування економіки, а саме:

  • недостатній розвиток інститутів (3 з 7 балів);
  • кризовий макроекономічний стан (3 з 7);

2. Загрози з боку умов другої групи:

  •  кризові процеси у фінансовому секторі (3 з 7);

3. Загрози з боку умов третьої групи:

  • низький рівень втілення інновацій (відсталість виробництва) (3,4 з 7);
  • низький ступінь доданої вартості у національному виробництві (сировинний характер економіки) (3,6 з 7)

Загрози з боку недостатнього розвитку інститутів

Кланово-олігархічний і монополізований корупційний уклад економіки, зрощення політичної влади та великого бізнесу блокують розвиток правових інститутів ринкової економіки, захист прав власності та прав людини, розвиток конкуренції і високотехнологічного підприємництва, перешкоджають розвитку малого і середнього бізнесу.

Ці фактори формують потужні поведінські домінанти великого бізнесу, які закріплюють модель сировинної відсталої економіки: низька мотивація до довгострокових інвестицій (внаслідок того, що є невпевненість у збереженні власності) → короткостроковість операцій → вивід капіталу → робота через офшори та ухиляння від сплати податків.

На фоні відсутності державної промислової політики це веде до домінування в економіці видів діяльності із спадною віддачею і розвитку по схемі поглиблення бідності суспільства: добуток сировини та низька ступінь її переробки → експорт сировини та товарів з низькою доданою вартістю → вивід капіталу → низькі заробітні плати → імпорт товарів кінцевого споживання → стиснення внутрішнього ринку → консервація слабкої економіки → поглиблення бідності.

Це укорінює перманентні загрози: зростання соціальної напруги, загострення політичної нестабільності, збільшення ймовірності чергової революції і повалення влади. В такій ситуації влада займається не покращенням бізнес-клімату, а посиленням власного впливу, монополізацією повноважень і обмеженням економічних і соціально-політичних свобод, що створює порочне коло.

Загрози з боку кризових явищ фінансового сектора

Внаслідок нерозвиненості фондового ринку домінуючу частку фінансового сектору в економіці України становить банківська система, яка включає два рівня – центральний банк як монетарний і банківський регулятор (НБУ) та система комерційних банків.

Головними загрозами для економіки, які сформувалась протягом останніх трьох років з боку банківської системи, є такі:
1. Банківська система не виконує свою основну функцію – оптимальний перерозподіл потоків капіталу, кредитування реального виробництва, і забезпечення стабільного обороту капіталу в економіці.
Протягом останніх трьох років відбувався колапс кредитування: обсяги залишків по кредитам, виданим в іноземній валюті впали більше, ніж на 20 млрд. дол., по кредитам, виданим в національній валюті – більш, ніж на 100 млрд. грн. Відбулось суттєве зниження частки кредитних ресурсів у структурі капітальних інвестицій: з 14% у 2006-2013 рр. до 10% у 2014 р., до 8% у 2015 р., до 7% у 2016 р.
Якщо ситуацію у кредитуванні реального виробництва не поліпшити, це провокуватиме подальшу консервацію економічної рецесії.

2. В економіці практично ліквідовано український сегмент приватного банківського бізнесу (Національним банком ліквідовано більше 80 українських банків у непрозорий і недостатньо обґрунтований спосіб), чим «зачищене» конкурентне поле для банківських структур з іноземним капіталом.

3. Попри активну ліберальну риторику влади, нею створено квазі-державну банківську систему з доповненням російських та інших іноземних банків. Це означає високу концентрацію банківського сектору. Якщо врахувати активи реального сектору, які контролює банківська система, це означає надмірну і небезпечну концентрацію економічної влади, що є системною загрозою для України.

4. Політика монетарного, валютного і банківського регулювання Національного банку України містить в собі системні помилки, які створюють загрозу для національної валюти, банківської системи і економіки в цілому.

Головною проблемою монетарного і валютного регулювання з липня 2015 року і до сьогодні є відсутність системної виваженої політики НБУ, спрямованої на виконання його конституційної функції – забезпечення стабільності національної грошової одиниці в її внутрішньому вимірі (стабільність внутрішніх цін) та зовнішньому (стабільність валютного курсу). Досягнення цілей другого порядку, визначених «Законом про Національний банк України» – забезпечення стабільності банківської системи та сприяння економічному зростанню, також не виконано.

Проблеми неефективності монетарної політики 2014-2015 рр.
Протягом 2014 – березня 2015 року відбулася безпрецедентна з часу введення гривні валютна криза (національна валюта на 26.02.2015 р. девальвувала до 30 грн./дол. на офіційному ринку та до 40 грн./дол. на тіньовому ринку). Це стало потужним фактором розкручування галопуючої інфляції, яка у квітні 2015 р. сягнула 60,9%, що є найвищим рівнем з жовтня 1996 року.
Така глибока та довготривала девальвація стала причиною не тільки різкого зростання інфляції і гривневого еквіваленту зовнішнього боргу, а й глибокої банківської кризи: надзвичайного посилення відтоку депозитів з банківської системи, загострення проблеми неплатоспроможності позичальників валютних кредитів і посилення диспропорцій в банківських балансах. Це призвело до збідніння основної маси населення, соціальних протестів та зростання соціально-політичної нестабільності.
Послаблення курсу і зростання цін відбувалось на фоні низхідного тренду грошових агрегатів і створення грошового дефіциту у реальному секторі. Зокрема, річні плинні темпи приросту монетарної бази у квітні 2015 р. потрапили в область від’ємних значень, що є безпрецедентним явищем. НБУ допустив системні помилки у виборі каналів та інструментів управління грошовою емісією: продуктивна емісія (тобто емісія грошей, що використовується для фінансування реального виробництва і не має інфляційних ефектів) була недостатньою, а непродуктивна емісія (тобто та, що використовувалась для розкручування «фінансових бульбашок», зокрема на спекулятивні валютні операції та спіраль профіциту ліквідності банківської системи) - надмірною. (див. публікації)
Минулий склад Ради Національного банку України неодноразово приймав рішення (від 17.12.2014 № 30, від 26.02.2015 № 1, від 23.04.2015 № 5), в яких вказував на суттєві недоліки монетарної політики, що підсилювали кризові процеси. Зокрема:
- «Визнати, що Основні засади грошово-кредитної політики на 2014 рік не виконано… Здійснення грошово-кредитної політики минулого року не відповідало меті забезпечення стабільності національної грошової одиниці та її купівельної спроможності»;
- «…Рада Національного банку вважає, що суттєвими чинниками погіршення ситуації у грошово-кредитній сфері були також недостатньо послідовні і неефективні дії Національного банку України на валютному ринку, відсутність дієвого банківського нагляду при здійсненні рефінансування та при регулюванні ліквідності банківської системи в цілому»;
- «Дії Національного банку на валютному ринку не дали змоги стримати девальваційні процеси та зростання споживчої інфляції, сприяли виникненню тіньових ринків і призвели до різкого скорочення міжнародних резервів…».
Проте, конструктивної реакції з боку Правління НБУ не відбулося, а незначні повноваження Ради НБУ та законодавча заборона щодо її втручання в оперативну діяльність, не дозволили своєчасно виправити помилки монетарної політики. Більше того, Правління НБУ виступило ініціатором внесення змін до Закону про НБУ, згідно з якими склад Ради НБУ, який критикував Правління і намагався виправити ситуацію, втратив свої повноваження 10 вересня 2015 р. Після року відсутності Ради НБУ, у жовтні 2016 р. було призначено новий склад.
Монетарна політика, що проводиться сьогодні, – це з однієї сторони, непродуктивна емісія та командно-адміністративне викривлення ринку там, де потрібно було б спиратися на ринкові процеси, а з іншого – невикористання ефективних монетарних інструментів в тій сфері, де необхідно згладжувати ринкові дисбаланси.
Вже третій рік поспіль продовжуються надвитратні для держави та руйнівні для міжбанківського ринку і грошово-кредитного ринку в цілому операції НБУ з депозитними сертифікатами за завищеними процентними ставками. Тобто НБУ, створивши безризиковий для банків та високоприбутковий інструмент (ДС НБУ), конкуруючи за ресурси з банками, що мають дефіцит ліквідності, реальним сектором і державним бюджетом, залучає гроші банківської системи у створення фінансової піраміди – спіралі профіциту ліквідності та виплачує учасникам цих операцій високі проценти за рахунок емісії. Високі ставки за ДС створюють альтернативну вартість грошей в економіці, тим самим збільшують ставки за ОВДП, що веде до зростання бюджетних витрат по обслуговуванню боргу та блокують мотивацію банків до кредитування реального сектору.
Процес розгортався по висхідному тренду: у 2015 році за такими непродуктивним для економіки оборотами пройшло 2849, 2 млрд. грн (процентні витрати НБУ – більше 8 млрд. грн); у 2016 році – 2946, 9 млрд. грн (процентні витрати НБУ – близько 9 млрд. грн). Такі величезні обсяги непродуктивних витрат державних грошей є неприйнятними в умовах війни, колапсу кредитування реального сектору та жорсткої економічної кризи. У січні цього року тенденція підсилилася: щоденне залучення коштів на депсертифікати НБУ сягало 30 млрд. грн, зокрема 5.01.2017 г. – 30,3 млрд. грн. (19, 9 млрд. грн. ДС овернайт по ставці 12% и 10,4 млрд. грн. ДС на 14 днів по ставці 14%).

Протягом 2016 - серпня 2017 років монетарна політика не зазнала принципових змін. Зниження облікової ставки до 12,5% не виправляє ситуацію, тому що вона дорівнює ставці по двотижневим депозитним сертифікатам НБУ, тобто по пасивних операціях Нацбанку. Таким чином зберігається ризикова для економіки монетарна політика, коли штучне створення безризикового високодохідного інструменту (ДС НБУ) поруч з високодохідними ОВДП перешкоджає активізації мотивації банків до пошуку перспективних клієнтів з реального сектору та їх кредитуванню. 

В процесі розробки Нового економічного курсу України необхідно враховувати всі ці тренди і загрози.

Дослідження для розробки Нового економічного курсу України
© Оптіма. Експертно-аналітичний центр. При використанні матеріалів Експертно-аналітичного Центру "Оптіма", посилання на цей сайт обов'язкове
Створення сайту -WebLux

Запит на консультації