Експертний висновок до проекту закону "Про валюту" (№ 8152)

Д-р екон. наук Тетяна Богдан, завідувач відділу державних фінансів Експертно-аналітичного Центру "Оптіма"

Преамбула
Законопроект "Про валюту" (№ 8152), поданий Президентом України на розгляд Верховної Ради як невідкладний, покликаний кардинально змінити діючу систему валютного регулювання, поклавши в її основу принцип вільного переміщення валютних цінностей. Але наскільки цей законопроект враховує об`єктивні передумови для лібералізації та наслідки її впровадження, бере до уваги розробки вітчизняних фахівців і уроки міжнародного досвіду? Не піддаючи сумніву бажаність ліберального сценарію для індивідуальних інвесторів, спробуємо оцінити наслідки такого рішення для країни в цілому.

І. Позитивні аспекти законопроекту №8152
Проект Закону «Про валюту» №8152 встановлює базові засади проведення валютних операцій і здійснення валютного регулювання; визначає права та обов’язки суб’єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення валютного регулювання; лібералізує умови здійснення транскордонного переказу та переміщення валютних цінностей; встановлює засади ліцензування валютних операцій Національним банком і проведення валютного нагляду; визначає перелік заходів захисту з боку Національного банку і умови їх застосування, а також граничні строки розрахунків за операціями з експорту-імпорту товарів і послуг. Законопроектом передбачено, що банки здійснюють валютні операції на підставі загальної банківської ліцензії, а небанківські фінансові установи - на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних валютних операцій; при цьому ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій діють безстроково.
Позитивними аспектами законопроекту №8152 слід вважати подолання надмірної складності, зарегульованості і жорсткості поточної системи проведення валютних операцій, виконання функцій валютного регулювання і валютного контролю, основні засади якої було встановлено Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ще у 1993 році.
Базовими законами у сфері валютного регулювання України на сьогодні є Закон «Про зовнішньо-економічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність». Крім того, за даними НБУ, діюча система валютного регулювання в Україні налічує 108 нормативно-правових актів.
Лібералізація системи валютного регулювання для суб`єктів економіки України, по суті, є вимогою часу і, значною мірою, має об`єктивний характер. Глобалізація економіки, яка проявляється через формування загальносвітових ринків товарів і послуг (в тому числі й фінансових), передбачає свободу переміщення факторів виробництва – праці і капіталу. А тому кожна країна, яка ставить за мету скористатися перевагами глобалізації, повинна вибудовувати своє законодавство та економічні механізми з орієнтацією на принципи функціонування глобальної економіки.
Тому відміна практики обмеження конвертованості гривні за поточними операціями і поступове запровадження конвертованості гривні за капітальними операціями (з формуванням необхідних для такого кроку передумов); у перспективі сприяли б повноцінній інтеграції України в світову економіку та реалізації переваг глобалізації для суб`єктів національної економіки.
Необхідність лібералізації валютного регулювання пов`язана не лише з мотивами глибшої інтеграції до світових ринків та залучення значного обсягу іноземних інвестицій, а й усунення перешкод для економічної активності. Прямі витрати бізнесу на отримання ліцензій, сплату різних зборів, отримання дозвільних документів у сфері зовнішньо-економічної діяльності є суттєвими. Крім того, в мовах жорсткого валютного регулювання закономірний характер має втрата потенційних доходів внаслідок сповільнення економічних трансакцій, зниження гнучкості і оперативності роботи бізнесу.
За оцінками експертів, вагомими наслідками жорсткої системи валютного регулювання є також розширення тіньового сектору економіки та неофіційного валютного ринку; підвищення рівня корупції через значні дискреційні повноваження; витіснення законослухняних компаній з конкурентного поля через низький вплив обмежень на «тіньовий сектор» [1].
Тому, консолідація багаточисельних і розпорошених актів валютного законодавства, а також подолання надмірної жорсткості і складності системи валютного регулювання в Україні, в перспективі може стати вагомим надбанням законопроекту з питань валютного реуглювання.
Позитивної оцінки заслуговують також положення статті 12 проекту закону про те, що Національний банк за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, значного тиску на платіжний баланс, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи держави, має право вводити заходи захисту терміном до 6 місяців. Застосування захисних заходів Національним банком перешкоджатиме масованому надходженню «гарячих» грошей на фінансовий ринок України та гальмуватиме раптовий відплив короткострокових капіталів, який у багатьох країнах ставав фактором дестабілізації валютного ринку, банківської кризи та масових корпоративних дефолтів.

ІІ. Негативні аспекти законопроекту №8152
1) Назва законопроекту
Автори законопроекту назвали його «Про валюту», а в стінах Національного банку аналогічний законопроект мав назву «Про іноземну валюту». Як перша, так і друга назва, на наш погляд, є недоречними, оскільки законодавчий орган України не має повноважень регламентувати статус іноземних валют (долара США, євро, юаня), а термін «валюта» поширюється також і на національну валюту, яка не є предметом регулювання даного закону. У преамбулі законопроекту зазначається: «Цей Закон встановлює засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, а також визначає права та обов’язки суб’єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного регулювання.» На нашу думку, виходячи з преамбули та змістовного наповнення законопроекту, його адекватною назвою є «Про валютні операції» або «Про валютні операції та лібералізацію валютного регулювання».
2) Принципи валютного регулювання
У статті 1 законопроекту зафіксовано, що одним із принципів валютного регулювання в Україні є принцип гнучкого валютного курсу. На наш погляд, гнучкий валютний курс не може відноситися до принципів валютного регулювання, як виходячи із логіки економічних процесів та регулятивного впливу держави, так і з юридичного тлумачення самих принципів. Зокрема, до принципів валютного регулювання може бути віднесено цілеспрямованість і послідовність (етапність і логічну обумовленість змін валютного регулювання), у перспективі - надання пріоритету ринковим методам валютного регулювання над адміністративними, виключення необґрунтованого втручання держави у валютні операції резидентів та нерезидентів, єдність зовнішньої і внутрішньої валютної політики України, забезпечення державою прав власності на валютні цінності при проведенні резидентами і нерезидентами валютних операцій, ін.
Валютно-курсова політика є одним із елементів системи валютного регулювання, а не її принципом, і визначається як комплекс заходів – законодавчих, адміністративних, економічних та організаційних, які скеровуються на зміну чи підтримку в певному (стабільному) співвідношенні обмінного курсу національної валюти відносно іноземних.

3) Відсутність концептуального бачення валютної політики України, недотримання належної послідовності кроків та ігнорування необхідних передумов валютної лібералізації
Законопроект встановлює в цілому ліберальний режим валютного регулювання, надаючи право НБУ застосовувати лише тимчасові обмежувальні заходи терміном до 6 місяців. Відповідно до статті 4 законопроекту №8152 «Валютні операції здійснюються без обмежень, крім випадків запровадження Національним банком України заходів захисту».
Відповідно до статті 15 законопроекту він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності. Посадові особи НБУ публічно проголосили, що остаточне скасування адміністративних валютних обмежень минулих років можливе не раніше введення в дію законодавства про міжнародну співпрацю України в галузі оподаткування. Але обумовленість лібералізації валютного регулювання зрушеннями у сфері податкової політики не знайшли свого відображення в законопроекті.
При введенні у дію закону «Про валюту» в редакції від 17.03.2018 р. без прив`язки до «Концепції нового валютного регулювання» втрачатиметься принцип поступовості (етапності) валютної лібералізації та застосування певної послідовності заходів в залежності від «визрівання» макроекономічних та інституційних умов національної економіки, а також ефективності діючого пруденційного регулювання.
У грудні 2016 р. НБУ виніс на обговорення громадськості проект «Концепції нового валютного регулювання», яка передбачала поступову лібералізацію системи валютного регулювання із проходженням кількох етапів: 1) зняття обмежень з експортно-імпортних операцій та прямих іноземних інвестицій, які спрямовані на підвищення експортного потенціалу країни; 2) скасування обмежень для портфельних інвестицій та потоків боргового капіталу; 3) ліквідація всіх перешкод для фінансових операцій фізичних осіб за кордон.
Заступник Голови НБУ О. Чурій в кінці 2016 року справедливо вказував на те, що «поступовість переходу до нової системи валютного регулювання пов’язана з тим, що лібералізація не повинна призвести до порушення ще досі хиткої макроекономічної та фінансової стабільності. Тому ми повинні зважувати кожний крок - оцінювати його потенційний ефект та аналізувати наслідки після впровадження, а також брати до уваги наявність сприятливих передумов» [2]. Але згодом плани вищих посадових осіб держави та НБУ неочікувано змінилися і перевагу було надано швидкому зняттю діючих обмежень і застосуванню максимально ліберального режиму проведення валютних операцій.
За оцінками самого Національного банку України, необхідними передумовами для зняття обмежувальних заходів для валютних операцій є:
• збільшення міжнародних резервів НБУ відповідно по цільових рівнів, відображених у Меморандумі з МВФ (у квітні 2017 р. МВФ прогнозував, що на кінець 2018 р. валові міжнародні резерви досягнуть величини 29,5 млрд дол., а фактично вони становили 18,8 млрд дол. США);
• зниження показників інфляції згідно з прогнозованою траєкторією;
• досягнення рівноваги на валютному ринку;
• стабільність фінансового сектору, яка підтверджуватиметься результатами стрес-тестування банків [3].
У цьому контексті експерти МБРР застерігають: якщо необхідні макроекономічні передумови відсутні, банківська система є слабкою, а ринкові механізми – недієздатні, після лібералізації потоків капіталу країна виявляється неспроможною ефективно використовувати надходження зовнішніх ресурсів, або ж стикається з проблемою масованого відпливу капіталів, що генерує надзвичайно високі втрати в термінах економічного зростання і фінансової стабільності [4].
На наш погляд, прийняттю Закону «Про валютні операції та лібералізацію валютного регулювання» має передувати розробка і затвердження рішенням Кабінету Міністрів «Концепції валютного регулювання», в якій буде передбачено послідовність (етапність) процесу валютної лібералізації із встановленням приблизних термінів для впровадження кожного етапу. Така концепція попередньо має бути схвалена Національним банком, Мінекономрозвитку та торгівлі, Держфінмоні-торингом і Нацкомфінпослуг. Провідна роль Кабінету Міністрів у даному процесі є логічною з огляду на те, що згідно з пунктом 3 статті 116 Конституції «проведення фінансової політики забезпечує Кабінет Міністрів України».
У якості базового варіанту для обговорення вченими, експертами і державними службовцями могла б стати Концепція валютного регулювання, розроблена проф. Шаровим О.М. На думку автора Концепції, загальним напрямком валютної політики повинна бути стратегія не спрощеної лібералізації валютного регулювання та контролю у вигляді неухильного зменшення або скасування обмежень, а стратегія запровадження змін, орієнтована на отримання зисків від впливу зовнішніх чинників (в тому числі, залучення іноземного капіталу) та сприяння максимальному використанню національного капіталу в економіці країни; така стратегія обумовлюється тим, що на відміну від східноєвропейський країн, яким було забезпечено можливість швидкого приєднання до ЄС, Україну чекає довгий та важкий шлях євроінтеграції протягом якого, внаслідок причин ендогенного (економічні спади, корупція, російська агресія) та екзогенного характеру не може бути гарантовано постійного, зростаючого притоку іноземного капіталу на рівні, який би покривав відтік капіталу [5].
У період розробки і погодження «Концепції валютного регулювання» окремим рішенням НБУ і Мінекономрозвитку, на нашу думку, мало б сенс скасувати всі обмеження за поточними операціями платіжного балансу (відповідно до статті VIII Cтатуту МВФ) та будь-які валютні обмеження для прямих іноземних інвесторів. З огляду на стабілізацію поточної ситуації на валютному ринку України, такі заходи, вірогідно, не викликатимуть додаткових ускладнень у макрофінансовій площині, однак, є конче необхідними для покращення інвестиційного клімату в країні та активізації зовнішньо-економічної діяльності.
На основі положень схваленої «Концепції валютного регулювання» у Законі України «Про валютні операції та лібералізацію валютного регулювання» доцільно було б зафіксувати режим регулювання (з наявністю чи відсутністю певних обмежень) для різних видів транскордонних потоків капіталу: прямих іноземних інвестицій, іноземних портфельних інвестицій, кредитних операцій між резидентами і нерезидентами, операцій з іноземними активами резидентів України. Рекомендований нами підхід знайшов відображення, зокрема, у “Foreign Exchange Act” Республіки Хорватія (статті 8-10).
На нашу думку, доцільним виглядає введення до закону «Про валютні операції та лібералізацію валютного регулювання» окремих статей, які стосуються режиму вільного вкладення прямих іноземних інвестицій в Україну та здійснення прямих закордонних інвестицій резидентами України – юридичними особами; відсутності постійних обмежень для вкладення портфельних інвестицій та надання кредитів нерезидентами суб`єктам економіки України, а також поступової лібералізації (після виконання визначеного переліку умов) здійснення портфельних інвестицій і надання кредитів за кордон резидентами України та відкриття ними рахунків у закордонних банках.

ІІІ. Небезпека і необґрунтованість максимально швидкої лібералізації транскордонного руху капіталів для України.
ІІІ.1) Рекомендації міжнародних установ та світовий досвід лібералізації потоків капіталу

Недавні дослідження економіки добробуту вказують на те, що обмеження мобільності міжнародних капіталів шляхом запровадження цільових і тимчасових заходів контролю за рухом капіталів можуть зменшити негативний дестабілізуючий вплив бумів і спадів потоків капіталу, що мають системний характер [6]. Адже, значні припливи іноземного капіталу в багатьох випадках підживлюють внутрішній кредитний бум і надування бульбашок цін на активи, а у випадку раптової зупинки чи зворотного руху капіталу мають місце банківські, боргові та валютні кризи. Поспішна лібералізація транскордонного руху капіталу без врахування наявних передумов і зон вразливостей у фінансових системах стала одним із чинників фінансових криз у Мексиці в 1994-1996 рр., у Таїланді в 1997-1998 рр, в Ісландії в 2008 році.
Експерти МВФ довели, що країни можуть скористатися перевагами вільного руху капіталів і знизити пов’язані з ним фінансові ризики лише при виконанні таких умов:
• наближенні умов внутрішнього фінансового ринку (його ліквідності, вартості позичкових капіталів та їх строковості ) до умов міжнародного ринку капіталів;
• подоланні інституційних перешкод для осідання внутрішніх заощаджень усередині країни;
• наявності стійкої і здорової банківської системи;
• достатньої гнучкості цін і заробітних плат у економіці;
• поширенні на внутрішньому фінансовому ринку сучасних інструментів хеджування і управління ризиками [7].

Однією з цілей діяльності «великої двадцятки» (G-20) визнано формування умов, які дозволяють використовувати переваги вільного транскордонного руху капіталів і одночасно мінімізувати ризики фінансової дестабілізації/ руйнування основ для стійкого економічного зростання. На Канському саміті «великої двадцятки» 3-4 листопада 2011 року був оприлюднений документ під назвою «Висновки G-20 щодо управління потоками капіталів на основі досвіду окремих країн». На думку авторів документу, не існує уніфікованого підходу чи жорсткого переліку умов для використання заходів з управління потоками капіталів. У процесі вибору засобів/ інструментів управління мають прийматися до уваги специфічні обставини кожної країни. При цьому величина, глибина і рівень розвитку національного фінансового сектору, а також ефективність регуляторної системи та дієвість інститутів мають відігравати ключову роль при оцінці відносних переваг, слабких місць і доцільності використання різних інструментів політики.
Рамки системи управління потоками капіталів мають підтримувати достатній ступінь гнучкості системи для того, аби бути ефективною в умовах мінливого оточення і викликів. Для адекватного реагування на ідентифіковані джерела ризиків заходи з управління потоками капіталів повинні регулярно переглядатися органами влади центрального та регіонального рівня. Зокрема, контрольні заходи повинні набувати зворотної спрямованості або адаптуватися при виникненні тиску дестабілізуючих чинників. Заходи з управління потоками капіталів повинні також бути транспарентними, доведеними до відома громадськості і націленими на конкретні джерела ризиків.
У документі обґрунтовується, що розвиток і зміцнення внутрішнього ринку капіталів може допомогти абсорбувати приплив капіталів і реагувати на їх волатильність, спрямувати капітал на продуктивну діяльність у реальному секторі та сприяти зростанню економіки. Однак, більш «витончений» і розвинутий внутрішній фінансовий ринок характеризується як вищою спроможністю залучати іноземний капітал, так і вищою ймовірністю зворотного руху капіталу. Тому дуже важливо сформувати адекватну систему пруденційного регулювання, яка б відповідала рівню розвитку фінансового сектору.
Відомий економіст Дж. Стігліц і очолювана ним експертна комісія ООН виступили з гострою критикою лібералізації фінансового ринку і рахунку капіталів платіжного балансу (яка нав`язувалася міжнародними фінансовими інститутами) в країнах, що розвиваються. Вони зазначають, що держави, які повністю відкрили свої баланси руху капіталів і включилися в лібералізацію фінансових ринків, спираючись на приватне фінансування з міжнародних ринків капіталу, знаходяться серед тих, що найбільше постраждали від глобальної кризи [8].
Посилення економічної нестабільності після лібералізації потоків капіталу пояснюється тим, що потоки капіталів, особливо в країни, що розвиваються, мають тенденцію до циклічності. Інша причина може бути пов`язана з тим фактом, що більша частина циклічного кредитування фінансує споживання, а не інвестиції (навіть у країнах, які гостро потребували залучення заощаджень, фінансові ринки заохочували споживання). Експерти ООН обґрунтовують, що для досягнення успіху при реалізації стратегій розвитку необхідно, щоб держави динамічно управляли своїми рахунками капіталів, виявляючи гнучкість як щодо посилення контролю, так і за потреби - його послаблення. В період кризи, коли традиційні інструменти, такі як процентні ставки, стають менш ефективними, держави можуть застосовувати такі інструменти як введення тимчасових обмежень відпливу капіталів або його довгострокового оподаткування, а також кількісні ліміти на певні види трансакцій.
В цілому багато фахівців доходять висновку про те, що оскільки контроль за рухом капіталів згладжує піки припливу-відпливу іноземного капіталу і зменшує пов’язані з фінансовою глобалізацією зони вразливості; таким чином, регулювання руху іноземного капіталу дозволяє підвищити ступінь стійкості національної економіки до впливу фінансових криз.
Фахівці МВФ аргументують, що за певних обставин контроль за рухом капіталів є доцільним засобом управління припливом іноземного капіталу, але рішення щодо його застосування повинні враховувати як міркування макроекономічної збалансованості і фінансової нестійкості, так і можливі викривлення на фінансовому ринку і витрати на впровадження контрольних заходів. Країна-реципієнт іноземного капіталу, в першу чергу, має використати всі наявні інструменти макроекономічної політики, за необхідності – запровадити відповідні пруденційні інструменти, й лише після цього вдаватися до контролю за рухом капіталів. У процесі функціонування системи контролю доцільно проводити регулярні оцінювання адекватності інструментів, які застосовуються, і в разі необхідності - модифікувати систему, скасовуючи певні інструменти чи впроваджуючи нові [9].
А. Кокінін і Ч. Баба спробували кількісно оцінити наслідки пожорсткішання контролю за припливом капіталу і лібералізації відпливу капіталів у окремих країнах з ринками, що формуються, в 2000-ні роки [10]. За результатами їх дослідження макроекономічний вплив контролю за припливом капіталу залежить від ступеня його поширення, рівня розвитку ринку капіталів, проведення супроводжуючих заходів у інших сферах і від того, чи є приплив капіталу короткотривалим (довготривалим). Зокрема, вони дійшли таких висновків:
• Якщо заходи контролю націлюються на вузький компонент припливу іноземного капіталу навіть при їх ефективному впровадженні важко очікувати відчутних макроекономічних ефектів, таких як зниження загального обсягу припливу капіталу або послаблення ревальваційного тиску на національну валюту. Наприклад, у Колумбії заходи контролю за рухом капіталу ефективно стримували короткострокові потоки, але не змогли перешкодити ревальвації валюти, оскільки більша частина потоків, особливо прямих іноземних інвестицій не підпадала під обмежуючі заходи.
• Ефекти контролю за рухом капіталів зазвичай є недовготривалими, що засвідчує адекватність інструментарію контролю саме для реагування на тимчасові сплески надходження іноземного капіталу. Для того, щоб не втрачати свою ефективність упродовж тривалого періоду часу, система контролю за рухом капіталу повинна строго впроваджуватися.
В цілому уроки міжнародного досвіду свідчать про те, що в процесі контролю за операціями рахунку капіталів необхідне проведення регулярної оцінки ефективності діючого режиму, за результатами якого прийматимуться рішення щодо доцільності збереження контролю рухом капіталу чи необхідності його скасування або вдосконалення.

ІІІ.2) Негативні наслідки скасування обмежень для відпливу національного капіталу з України.
У 2017 р. режим набуття зовнішніх активів резидентами України став більш ліберальним. Так, з лютого 2017 року валютні операції з коштами джерелом походження з-за меж України не підлягають ліцензуванню Національним банком і проводяться без обмежень. А з липня 2017 року операції обсягом до 50 тис. дол. США у розрахунку на одну особу протягом року здійснюються на основі автоматичного електронного ліцензування (валютна ліцензія надається одночасно із проведенням платежів).
Проблемним аспектом такого режиму є те, що інституційні та макрофінансові чинники у вітчизняній економіці спрацьовують як фактори виштовхування національного капіталу з України. А тому зняття регуляторних перепон для закордонних інвестицій резидентів з високою вірогідністю призведе до масштабного відпливу національного капіталу за кордон (накопичення зовнішніх активів резидентами України), що шукатимуть «тихих гаваней» у розвинутих країнах на фоні політичної й економічної нестабільності в Україні, недостатнього ступеню захисту прав власності й бізнесу, стійкої недовіри до дій влади, надвисокого рівня бюрократизму та корупції, вузького внутрішнього ринку та незначного платоспроможного попиту, високого рівня тінізації вітчизняного бізнесу, нерозвиненості фондового ринку в Україні.
У зарубіжній літературі наводяться численні аргументи на користь того, що країни з низькою фондоозброєністю праці (передусім, країни, що розвиваються) з використанням контролю за операціями рахунку капіталів мають компенсувати численні викривлення, які змушують приватних інвесторів надавати перевагу закордонним інвестиціям навіть у випадку, коли очікувана доходність внутрішніх інвестицій є вищою від доходності закордонних інвестицій [11].
У країнах, що розвиваються, типовою є ситуація, за якої внаслідок слабкого захисту прав власності зацікавлені групи резидентів отримують можливості "оподатковувати" або привласнювати доходи від капіталу інших інвесторів, як резидентів, так і нерезидентів. На противагу цьому, закордонні інвестиції резидентів цих країн не можуть бути привласнені за кордоном, тому часто спостерігаються надмірні інвестиції таких суб`єктів в активи розвинутих країн. За таких обставин контроль за відпливом капіталів стає доцільним з точки зору утримання внутрішніх заощаджень і спрямування їх на цілі економічного розвитку [12].
В Україні лібералізація режиму відпливу національного капіталу при збереженні несприятливого інвестиційного клімату та нестійкого платіжного балансу з високою вірогідністю посилюватиме вразливість зовнішнього сектору економіки та вестиме до відтоку національних заощаджень. На наш погляд, передчасна лібералізація операцій з капіталом для резидентів гальмуватиме розвиток національного фондового ринку, посилюватиме ступінь нестійкості банківського сектора та з часом може дестабілізуватиме ситуацію із зовнішньої ліквідністю і платоспроможністю країни.
Згідно з нашими оцінками, повна лібералізація відпливу національного капіталу матиме такі негативні наслідки:
• звуження фінансової бази для фінансування продуктивних інвестицій в економіці України, що негативно впливатиме на темпи інвестиційної діяльності і показники економічного зростання в Україні;
• зменшення частки внутрішніх депозитів у структурі пасивної бази банків України, що підвищуватиме нестійкість фінансового стану банків;
• підвищення попиту на іноземну валюту у зв’язку з конвертацією частини національних заощаджень у іноземну валюту та їх переведенням у зарубіжні банки чи спрямуванням на придбання цінних паперів закордонних емітентів;
• зменшення профіциту чи формування дефіциту фінансового рахунку платіжного балансу України, внаслідок активізації відтоку вітчизняного капіталу за кордон.

Для оцінки потенційних обсягів відпливу національного капіталу з України при лібералізації валютного режиму ми узагальнили фактичні дані платіжного балансу щодо приросту зовнішніх активів приватного сектору в 2010-2017 рр. Виявилося, що у період відсутності кризових потрясінь в Україні за наявності офіційного режиму ліцензування закордонних інвестицій резидентів, обсяги накопичення зовнішніх активів приватним сектором становили близько 10 млрд дол. США на рік або 12% експорту товарів і послуг (див. табл. 1). В той же час, наприклад, у Росії (в якій транскордонних рух капіталів було лібералізовано в 2006 р.) в 2011-2014 роках суми накопичення зовнішніх активів приватним сектором досягали 20,1-28,2% експорту товарів і послуг.
В Україні у 2015-2017 рр. приріст зовнішніх активів банків, домогосподарств і підприємств був незначним і не перевищував 0,9 млрд дол. США (а в 2016 р. становив -2,7 млрд дол.). Однак, у перспективі при стабілізації економічної ситуації в країні і збереженні ліберального режиму регулювання закордонних вкладень резидентів приріст зовнішніх активів приватного сектору може збільшитися до 10-12 млрд дол. США.
На наше переконання, система контролю за відпливом вітчизняного капіталу з економіки України може бути скасована лише при формуванні макрофінансових та інституційних умов для втримання національних заощаджень і спрямування їх на внутрішні інвестиції. Тільки при наявності сприятливого інвестиційного клімату і розвинутого фінансового ринку в Україні можна буде не остерігатися руйнівних наслідків «втечі» капіталу.
А в даний час нагальними завданнями економічної політики є не звільнення національного капіталу від «кайданів» валютного регулювання, а формування ефективної, справедливої судової системи (яка гарантує виконання контрактних зобов’язань і захист прав власності), створення дієвої та вільної від корупції системи державного управління, простої та доступної регуляторної системи; а також розбудова сучасної матеріально-технічної інфраструктури економічної діяльності. Важливими складовими покращення інвестиційного клімату є також вдосконалення законодавства з питань державного контролю, землеустрою і видачі дозволів на будівництво, оптимізація сфери ліцензування підприємницької діяльності та технічного регулювання, захист прав інтелектуальної власності, вдосконалення процедур банкрутства.
З часом вирішення зазначених завдань підштовхуватимуть державу до лібералізації закордонних інвестицій резидентів як чинника диверсифікації ризиків і підвищення прибутковості інвестицій. Проте до виконання необхідних передмов доцільним виглядає збереження обмежуючих заходів для портфельних інвестицій резидентів України і кредитування резидентами нерезидентів, а також для розміщення резидентами коштів на депозитах у закордонних банках.


Література:

1. Центр економічної стратегії. Зняття валютних обмежень і лібералізації руху капіталу, Як і коли? - http://ces.org.ua/wp-content/uploads/2015/10/ces-capital-controls-report.pdf
2. Національний банк презентував концепцію нової моделі валютного регулювання. - https://bank.gov.ua/control/uk/publish/printable_article;jsessionid=43825132941E8983F140C5167C06BADF?art_id=40253803&showTitle=true
3. Е. Степанюк. Валютная либерализация в Украине: чем быстрее, тем лучше? / Зеркало недели, №1182, 2018.
4. Dadush U., Dasgupta D., Ratha D. The Role of Short-Term Debt in Recent Crises. – http://www.worldbank.org.
5. Шаров О.М. Концепція валютного регулювання (неопублікована праця). – Київ, 2018.
6. Jeanne, O., A. Subramanian, and J. Williamson, Who Needs to Open the Capital Account? - Washington: Peterson Institute for International Economics.
7. Mathieson D., Rojas L. Liberalization of the Capital Account: Experiences and Issues // IMF Working Paper. – 1992. – N46-EA.
8. О реформе международной валютно-финансовой системы: уроки глобального кризиса / Доклад Комиссии финансовых экспертов ООН под руководством Дж. Стиглица. – Москва: «Международные отношения». – 2010.
9. IMF Economic Review (2011) 59. Capital Controls: When and Why? / Jonathan D Ostry, Atish R Ghosh, Marcos Chamon and Mahvash S Qureshi.
10. Baba, Chikako, and Annamaria Kokenyne, forthcoming–a, “Effectiveness of Capital Controls in Selected Emerging Markets in the 2000s,” IMF Working Paper (Washington: International Monetary Fund).
11. M. Dooley. A Survey of Academic Literature on Controls over International Capital Transactions // IMF Working Paper. – 1995. - November. - №127.
12. A. Tornell, A. Velasco. The Tragedy of the Commons and Economic Growth: Why Does Capital Flow from Poor to Rich Countries // Journal of Political Economy. – 1992. – Vol. 100, №6.

 

Експертний висновок до проекту закону
© Оптіма. Експертно-аналітичний центр. При використанні матеріалів Експертно-аналітичного Центру "Оптіма", посилання на цей сайт обов'язкове
Створення сайту -WebLux

Запит на консультації